Скачать с ютуб Данило Шумук. Частина 5. в хорошем качестве

Данило Шумук. Частина 5.

Несподівана зустріч з Олександром Гінзбургом, з яким шумук зустрічався у радянських таборах... 23 січня 1967 року був засуджений за звинуваченням у виготовленні та поширенні антирадянської лі­тератури за статтею 70 КК РРФСР «Антирадянська агітація і пропаганда» на 5 років таборів у «процесі чо­тирьох» разом з Юрієм Галансковим, Олексієм Добровольським та Вірою Лашковою. Після вироку, у 1968 році розпочалася перша петиційна кампанія. Листа на підтримку засуджених підписали зокрема 139 українців. Ті, хто взяв участь у кампанії, були звільнені з роботи, виключені з партії, з вишів.[5] Покарання відбував у мордовському політичному таборі ЖХ 385/17 у селищі Озерний. 21 серпня 1969 р. одружився у таборі, дружина - Орина Сергіївна Жовківська-Гінзбург. 17 серпня.1970 р. був переведений з табору до Владимирської в'язниці за передачу на Захід інформації про умови утримання політв'язнів в СРСР. [7][8] Після звільнення у січні 1972 р.[7] оселився у місті Таруса Калузької області РРФСР, бо за радянськими законами міг жити не менше ніж за 100 кілометрів від Москви. Перебував під гласним наглядом міліції.[8] У 1973 р. народився син Олександр.[7] У лютому 1974 року, після арешту і висилки Олександра Солженіцина, допомагав Наталії Солженіциній виносити з будинку та переховувати рукописи і матеріали письменника. Причому у Гінзбурга осідали ті рукописи, які було вирішено зберігати в Росії, а не вивозити на захід. Солженіцин включив Гінзбурга до числа своїх таємних помічників[9]. З квітня 1974 року був розпорядником «Російського громадського фонду допомоги переслідуваним та їхнім родинам», створеного Солженіциним у Швейцарії. Значна частина допомоги з цього фонду надходила до України через Віру Лісо­ву, Олену Антонів, Євгена Захарова.[8] Олександр Ілліч став одним із засновників Московської Гельсінкської групи 12 травня 1976 року. 9 листопада 1976 року[8] на прес-конференції у квартирі Гінзбурга Микола Руденко оголосив про створення Української Гельсінської групи.[6] Неодноразово піддавався обшукам, допитам, затриманням з боку КДБ. 2 лютого 1977 р. у «Литературной газете» («Літературній газетІ») з'явилася стаття «Лжецы и фарисеи» («Брехуни та фарисеї»), підписана іменем нещодавно звільненого політв'язня, літератора Олександра Петрова-Агато­ва. Гінзбург звинувачувався у ній у праці на зарубіжні підривні центри. Також автор стверджував, що Гінзбург має особисту ко­рисливість в справах Фонду. Після цього Гінзбург скликав прес-конференцію, підчас якої надав звіт про діяльність Фонду за три роки.